Епітафії – це надгробні надписи у віршованій формі. Вони використовуються для того, щоб увіковічнити пам’ять про загиблого. Зазвичай вони викарбовуються на пам’ятниках загиблих людей та проголошуються на похоронах.
Слово «епітафія» походить від грецького слова «epitaphios» і перекладається як «надгробний». Епітафію можна поділити на декілька видів. Найпоширенішим є надмогильні надписи віршованої форми. Епітафію також вважають літературним твором, а саме твором, який написаний у зв’язку зі смертю дорогої людини. В епоху класицизму, стилізована епітафія стала самостійним жанром в поезії. Переважно зміст її був панегіричним, проте часто використовувався і сатиричний, як наприклад, в епіграмі. Варто звернути увагу на те, що епітафію вважають і видом літературної епіграми. В ній поет переважно виражає сум через втрату людини, чи то ставлення до якогось героя літературного твору чи історичної особи. І ще одним популярним видом епітафії є промова, що виголошується на похороні.
Деякі джерела повідомляють, що епітафії взяли своє походження зі Стародавньої Греції. В часи греко – перських війн в Афінах, «тренос» або «фенос» – стародавній вид оплакування, замінили на щорічне вшановування померлих, на яких саме виголошувались епітафії. Проте варто відмітити, що численні ієрогліфи нанесенні Стародавніми єгиптянами на саркофаги також вважались епітафіями. А надмогильні надписи у Вавилоні, Стародавньому Китаї та Японії прирівнювались до мистецтва.
Епітафія також вважається літературним жанром. Як літературний жанр епітафія стає відомою в Давньому Римі та Греції. Згодом епітафії почали писати про смерть неіснуючої людини, щоб осміювати вади людського типу чи конкретної особи. Відомо, що Р. Берне писав такі епітафії сатиричного характеру. Також появились і авто епітафії, – різновид сатиричних епітафій, – твори про власну уявну смерть. Відомими авто епітафіями вважаються епітафії російського поета В. Соловйова та давньогрецького поета Мегара. У давній українській літературі жанр епітафії використовували В. Ясинський, Л. Баранович, Г. Сковорода та Ф. Прокопович. У 20 ст. епітафії сатиричного характеру писали М. Сом, В. Еллан-Блакитний та В. Симоненко.
Переважно епітафії є короткими звітами про життя, сім’ю, і навіть кар’єру померлого. Дуже часто використовували вирази поваги і любові. Проте часто можна побачити і амбітні епітафії. Такий тип епітафій взяли свій початок в епоху Відродження та проіснували до 19 століття в культурі західних країн. Епітафії знатних людей ставали помпезнішими та довшими, в них описувались життя, походження родини, кар’єра, честь, інформація про найближчих родичів. Дуже часто надписи робились латинською мовою. Найвідомішою давньоримською епітафією є епітафія під навою «Laudatio Turiae» (латинською мовою). Вона налічує понад 180 рядків. В ній чоловік, мабуть по професії консул, описує чесноти дружини.
На сьогоднішній день переважно використовуються короткі епітафії, наприклад:
Не плач, мамо, не журися,
бо вже твій син оженився.
знайшов собі панночку
в тихім полі земляночку
Хай ангел Господній
хранить твою душу,
хай царство небесне
Господь тобі дасть
Забути не можна,
повернути неможливо